Вищу освіту здобув у Києві. Закінчив Інститут журналістики та міжнародних відносин Київського Національного Університету Культури і Мистецтв, Міжнародний Інститут Бізнесу та Національну Академію Державного Управління при Президентові України
Головний спеціаліст відділу зв’язків з політичними партіями та громадськими організаціями управління з питань внутрішньої політики Київської обласної державної адміністрації.
Читаючи науковий збірник "Східні традиції державотворення" мені сподобався розділ написаний Лідією Вакуленко "Сила духу", а саме: "Агатангел Кримський любив Україну... . Українство вросло в мене органічно, без мого відома."
Вся моя родина від діда, прадіда походить з Західної України. Прапрадід Роман Луців спочиває в с. Боложинові Буського р-ну, Львівської обл. Воював з Росією в складі Австро Угорської армії. 8 років знаходився в полоні в Росії.
Захоплюючись Грецькою міфологією, відвідав Афіни, острів Кріт, Родос, м. Делфі (Делфійський оракул), Метеори, та інші міста. В Тайланді відвідав "місто мертвих" Аюттхайя. Також побував в більше ніж 15 країнах світу, після чого остаточно вирішив присвятити свій час та енергію на вивчення та популяризацію Української міфології.
Любов до української міфології я отримав навчаючись у Львівській авторській школі Марії Чумарної. Грунтовні знання я почерпнув в її творі «З початку світу Україна в символах» та під час курсу навчання.
Моя вчителька, Ольга Бондарчук — автор-упорядник книжки «Міфи народів світу», яка з величезною любов’ю та щирістю душі передавала мені свої знання, зайняла особливе місце у моєму житті.
Порівняння християнських обрядів (Різдво, Водохрестя, Великдень, Зелені свята, Спаса, Покрова та інших) з дохрисиянським періодом спонукали до більш ширшого висвітлення цієї тематики.
Моя мрія донести до широких верств жителів всієї України, особливо на східних теренах, правдиву інформацію, що Україна велика та древня держава і українська міфологія належить до світової, на ряду з міфологією Месопотамії, Скандинавії, Греції, Індії, Китаю та Єгипту.
Вірування давніх народів було пов’язане з їх щоденним життям, навколишнім світом, природою. Українські міфи з давніх давен пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Головними героями були батько-господар, мати-господиня, їхні діти, худоба та поля. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнювався з природою. Тому боги як міфічні істоти були близькими для наших предків, які старалися жити в повній гармонії з природою.
В Україні існувала особлива ієрархія богів: на чолі всього світу — найстарші боги, котрі керували життям; далі — нижчі за рангом боги та демони, які прислуговували старшим богам; а у самому «підніжжі» — люди, наділені достатньою силою для того, щоб поборювати демонів.
У народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській міфології такої диференціації не було. Наші предки вважали, що добро і зло, яке несуть духи, визначається не так природою самих духів, як їх роллю в тій чи іншій ситуації. Навіть після прийняття християнства, українець завжди ладен діяти за принципом: «Бога люби, але, чорта не гніви»).
Як зазначає автор цієї книги Дмитро Іхтіяров: «На початку християнської доби прадавні українці, намагаючись зберегти свої потаємні вірування, досить часто ховалися у глухих лісах, недоступних для проповідників нової віри. Тому великий інтерес для дослідників становлять усні перекази, народні звичаї, пісні, у яких відображається світосприйняття українців тої доби».
Дмитро Іхтіяров доносить до суспільства перелік основних богів і вважає, що головним проукраїнським богом був Сварог, який викував золотий плуг і золоту обручку, котрі оспівані в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях. Сварог нібито навчив людей користуватися вогнем, випалювати руду, виготовляти мідь та залізо, навчив їх ковальського ремесла. Окрім Сварога, Дмитро Іхтіяров описує про Дажбога, до якого праукраїнці зверталися з проханнями багатого врожаю. Про Перуна — сина Сварога і головного бога блискавок та грому. Перуну приносили жертви у вигляді вепра, бика, червоного півня.
Ще одним сином Сварога був Стрибог — керівник вітрів. Літник, Перелесник, Велес, Симаргл, Хорс, Мокоша, Лада, Ладо, Леля, Попель, Жива, Дана, Марена (Мара), Купайло, Ярило, Мати Слава, Світовит, Троян, Тур, Цур (або Чур), Доля (Стріча), Числобог — усі ці боги мають свої місця в книзі Дмитра Іхтіярова «Українська міфологія». Окрім того в книзі візуально показані названі уявні боги у творах відомого мистця, академіка Академії мистецтв України Анатолія Куща. Міфологія підказала цьому майстрові багато засобів для захопливого сприйняття міфів як дорослими читачами і глядачами, так і дітьми.
У красі рухів, виразності жестів, розмаїтті композицій мистець висловлює власне розуміння й прагнення гармонії довершеності та доцільності, які, хоч і розпорошені, але від початку існують у світі. Більшість композицій густо насичені образністю й логічно завершені у власному русі, що, здається, запрошують нас у безмежжі Космосу, де вони одвічно існують. До наших днів, особливо в селах, дійшли обряди, котрими користувалися праукраїнці для захисту свого життя, достатку в домі, здоров’я, пізнаючи закони природи.
Наші предки вірили в дійову силу слова і ритуальних дій. Вони мотивовано славили й задобрювали богів, святкували та з пошаною й острахом ставилися до них. Реальність і вигадка, життя і фантазія завжди ішли поряд.
Автор книги доніс до читачів правдиву й цікаву нформацію про те, що Україна це — велика і стародавня держава; українська міфологія належить до світової культури — поряд з міфологією Месопотамії, Греції, Індії, Китаю, Єгипту та Скандинавії і багатьох інших цивілізацій. До видання книги Дмитра Іхтіярова найгрунтовнішу наукову монографію про персоналії українських міфів написав в середині 20-го століття в Канаді митрополит Іларіон Огієнко — це книга «Дохристиянські вірування українського народу». Вінніпег. 1963; 423 сторінки.
Нам, Українцям, особливо це потрібно. Декотрі з нас тільки під час війни зрозуміли, що наш сусід Росія надзвичайно небезпечний ворог, який хоче нас знищити, знищити нашу мову, культуру, щоб і спогадів за нас не залишилося.
